?

Log in

No account? Create an account
Портал на параллельную Землю открыт

СВОБОДА И ВЛАСТЬ

"Свободен тот, кто может не лгать" Альбер Камю

Previous Entry Share Next Entry
«22 червня, або день, коли почалася війна…»
Портал на параллельную Землю открыт
yustinyustin

Рубрика. Пам’ять народна

 

Підзаголовок. Науково-практична конференція під такою назвою відбулася на заводі «Ампер» за ініціативи  міської організації партії «Сильна Україна»

 

В перший день Великої Вітчизняної війни на Соборній площі Кременчука (зараз – площа Перемоги) відбувся загальноміський мітинг. Після нього, близько трьох тисяч кременчужан написали заяви до військкомату з проханням про відправлення на фронт. В кінці червня того ж таки  1941-ого року, в місті були сформовані чотири винищувальні батальйони…

З наведення таких історичних фактів розпочала свій виступ на науково-практичній конференції науковий працівник міського історико-краєзнавчого музею Лідія Гришко. Далі вона розповіла численним присутнім про хід оборони Кременчука перед загрозою німецько-фашистської навали.

Зокрема, слухачі довідалися, що вже на початку липня 1941-го в нашому місті була сформована перша в Україні дивізія народного ополчення. Її командиром став полковник Платухін.

Загалом, вже з перших днів війни в Кременчуці почалися роботи по зведенню оборонних споруд – протитанкових ровів і загороджень від Кременчука до Градизька і на рубежі Деївська гора – Гостра могила. Почалося і навчання народних ополченців, якими стали або юнаки, які за віком ще не підлягали призову, або чоловіки, яким вже пізно було йти до регулярної армії. Чимало серед ополченців було й жінок. На озброєнні у них були гранати, пляшки із запалювальною сумішшю, гвинтівки, яких на всіх не вистачало, а також кілька кулеметів. Саме на долю цих мужніх людей – справжніх патріотів своєї Вітчизни – і випало приймати перший кровопролитний бій з гітлерівцями, які суцільною чорною хмарою сунули на нашу Батьківщину. Тож перший жорстокий бій відбувся в ніч з 5 на 6 серпня 1941 року на рубежі Деївська гора – Гостра могила. Завдяки безприкладному героїзму, ополченцям вдалося не тільки втримати фашистів на підходах до міста, але й відкинути їх більш ніж на 10 кілометрів – аж до Онуфріївни і Павлиша. Проте сили були надто нерівними, тому через три дні запеклих боїв ополчення було змушене відступити, Крюків здали. В цій борні загинуло понад дві тисячі ополченців. Їх стійкість і самовідданість дуже подивували гітлерівців, які звикли  в Європі до відсутності взагалі будь-якого серйозного опору.

У цей час, до Кременчука з Полтави приїхав секретар обкому партії Коротченко. Він, до кінця не розібравшись в ситуації, дав наказ директорам підприємств підривати заводи й фабрики, та евакуюватися. Дехто з керівників так і зробив, проте не всі. Справа в тому, що до міста підійшла 297-ома стрілецька дивізія і вона разом із залишками народного ополчення продовжувала мужньо захищати Кременчук ще упродовж цілого місяця. Це, згодом, стало причиною того, що керівництво нашого міста попало під військовий трибунал за те, що надто поквапилося залишити свої кабінети перед загрозою  фашистської навали.

Лише у вересні 1941-ого року було віддано загальний наказ щодо відступу. До Кременчука вступили фашисти. До речі, у міському історико-краєзнавчому музеї збереглися кадри унікальної німецької  кінохроніки, на яких зафіксовано саме входження гітлерівських військ у вже окупований Кременчук. Учасники науково-практичної конференції дивилися на них з великим інтересом. Здавалося, що сама історія промовляє до них словами хвальковитої німецької хроніки.

Тож розпочалися два роки фашистської окупації. У Кременчуці були створені німецькі заклади, такі як «СД», комендатура поліції (знаходилася на розі вулиць Бутиріна і Коцюбинського), управління поліції (спочатку знаходилося на розі вулиць Червоноармійської і Жовтневої). У функції останньої установи входило проведення облав і арештів серед населення, відправка наших громадян на примусові роботи до Німеччини, проведення розстрілів, охорона складів і підтримання порядку. Очолював комендатуру поліції колишній директор школи на прізвище Фаренюк, його заступником був зрадник  на прізвище  Павленко. Розташовувалися у Кременчуці також «СС», фельджандармерія і фельдкомендатура, сільгоспкомендатура.

Міська управа була організована у жовтні 1941 року. Першим  її головою став  такий собі  Верховський, заступником був Глушко. Другим головою був Дмитренко, секретарем Швидь, третім – Павленко. До функцій цього окупаційного закладу входило забезпечення виконання нашими громадянами усіх заходів німецького командування, ведення житлово-комунального господарства. У її підпорядкуванні знаходилася сторожова поліція. Міський ринок очолював тоді комендант Онишко.

У Кременчуці були також з німецькою педантичністю визначені чотири місця розстрілу жителів. Перше з них знаходилося по дорозі в село Піщане у районі гранкар’єру, друге – біля міського кладовища, третє – на Зеленому острові на Дніпрі, четверте – в районі табору військовополонених по вулиці Леніна, 70 (тут було розстріляно майже 12 тисяч радянських людей). Був і спеціальний табір для єврейського населення, мешканці якого мали носити на лівій руці синю пов’язку з чорною шестикінечною зіркою…

Загалом, за півгодини свого дуже цікавого і змістовного виступу, пані Гришко навела багато раніше невідомих широкому загалу фактів. Тож слухали її, затамувавши подих. Після неї, слово взяв керівник міської організації партії «Сильна Україна» Олександр Козенко. Він зробив досить детальний екскурс по найбільш важливим етапам Великої Вітчизняної війни, проаналізував як здобутки радянського командування, так і трагічні факти його упущень і помилок, котрі призвели до втрат сотень тисяч і мільйонів людських життів.

Виступ Олександра Юрійовича, до речі, у минулому кадрового морського офіцера, так сподобався аудиторії, що вона не захотіла його відпускати і ще задавала різні питання, зокрема, щодо того, чому й досі не засуджено на державному рівні таке ганебне явище як сталінізм, за яке наш народ заплатив надто велику ціну, щоби про неї можна було забути навіть через 65 років після Великої Перемоги. Пан Козенко зумів досить чітко і правильно розставити усі акценти в цьому питанні, що викликало навіть оплески присутніх.

Тож захід, організований міським осередком партії  Сергія Тігіпка «Сильна Україна», пройшов досить цікаво. Байдужих облич я не помітив, попри те, що серед присутніх було чимало ще зовсім молодих людей. Вони пам’ятають про подвиг своїх дідів і висловлюють їм за нього щиру подяку, а  ще - віддають низький уклін усім загиблим героям, як відомим, так і безіменним…

Олександр Сновида